I woke up early in the morning because of the noise of explosions. My mum asked my sister and me to calm down, take essential items and pack quickly. We had to leave… again, after eight years — deja vu… Our apartment was on the eighth floor of a thirty-storey building. Naturally, it was not safe to remain. We had to get downstairs quickly, but using the elevator was risky, so we took the stairs. It seemed that we'd spent ages going down. It was terrifying. I was scared. I had a feeling that something terrible was coming… And unfortunately, I was not wrong…

Brzy ráno mě probudily hlasité výbuchy. Mamka požádala mě a sestru, abychom se uklidnily, vzaly si jen nejnutnější věci a rychle se sbalily. Musely jsme odjet... znovu, po osmi letech – déjà vu. Bydleli jsme v osmém patře třicetipatrové budovy, takže tam nebylo bezpečné zůstat. Museli jsme se dostat do přízemí, ale použít výtah bylo moc riskantní, takže jsme šli po schodech. Přišlo mi, že jsme šli dolů celou věčnost. Bylo to děsivé. Měla jsem strach. Myslela jsem si, že se blíží něco strašného… Bohužel jsem se nemýlila...

Я прокинулась рано вранці від шуму вибухів. Мама попросила нас із сестрою заспокоїтися, взяти речі першої необхідності та швидко зібратися. Нам довелося їхати… знову через вісім років — дежавю… Наша квартира була на восьмому поверсі тридцятиповерхового будинку. Природно, що залишатися було небезпечно. Нам довелося швидко спуститися вниз, але користуватися ліфтом було ризиковано, тому ми спустилися сходами. Здавалося, що ми витратили століття на цей спуск. Це було жахливо. Я була налякана. У мене було відчуття, що насувається щось жахливе… І, на жаль, я не помилилась…