Though there were no air attacks on Lviv so far, air-raid sirens were our everyday reality. We know well what to do in case of sirens, how to get to the bomb shelter, when it is possible to leave and what things we should always keep with us. After several days I'm used to going to the shelter; it's heartbreaking to see that my little sister is terrified when she hears the sirens. It pains me to see her take her things and rush to the shelter, hoping that an air attack would not strike us... kids shouldn’t have to have such thoughts. Sadly, they do in Kyiv, Kharkiv, Mariupol, Volnovakha, Zaporizhzhia, and many other cities in Ukraine… War is the most terrible thing in the world…

I když zatím nedošlo k žádnému leteckému útoku na Lvov, protiletecké sirény jsou každodenní realitou. Dobře víme, co máme v případě sirén dělat, jak se dostat do krytu, kdy je možné vyjít ven a jaké základní věci bychom měli mít s sebou. Po několika dnech jsem si už na chození do krytu zvykla. Je srdcervoucí vidět moji malou sestru, jak je ze sirén vyděšená. Bolí mě, když jí vidím, jak si bere věci, spěchá do krytu a doufá, že nás leteckých útok nezasáhne… děti by nad tímhle vůbec neměly přemýšlet. Bohužel se tak děje v Kyjevě, Charkově, Mariupolu, Volnovaše, Záporoží a dalších ukrajinských městech… Válka je ta nejhorší věc na světě…

Хоча повітряних атак на Львів поки що не було, сирени повітряної тривоги стали нашою повсякденною реальністю. Ми добре знаємо, що робити у разі сирен, як дістатися до бомбосховища, коли можна вийти і які речі завжди носити з собою. Через кілька днів я звикла ходити до бомбосховища; мені страшно бачити, що моя молодша сестричка лякається, коли чує сирени. Мені боляче бачити, як вона бере свої речі і поспішає до сховища, сподіваючись, що повітряна атака нас не вразить... у дітей не повинно бути таких думок. На жаль, це реальність у Києві, Харкові, Маріуполі, Волновасі, Запоріжжі та багатьох інших містах України… Війна – це найстрашніша річ у світі…